8:00-18:00
За тривалістю життя кормові трави бувають однорічними та багаторічними. Однорічники відрізняються тим, що цикл їхнього розвитку обмежується одним роком. Після цього рослини відмирають. Незважаючи на нетривалість життя, рослини висівають для отримання високоживильної зеленої маси та отримання концентрованого корму. Найбільш цінні трави – люпин, віка озима та яра, сераделла, райграс однорічний, чина, могар, суданська трава та ін.
Багаторічні рослини часто висівають під однорічні покриви. Пов’язано це з тим, що багаторічники ростуть повільніше і плодоносять не відразу, а лише на 2 роки. Але при правильному посіві та догляді зберігаються у травостоях 5 і більше років, залежно від виду рослини.
Популярні багаторічники
Многолітні види трав дозволяють забезпечити худобу високобілковим кормом цілий рік. За вмістом вітамінів та основних поживних елементів культури відповідають усім фізіологічним вимогам сільськогосподарських тварин. Рослини вирощують для пасовищного використання, для виробництва сіна, гранул, сінажу, силосу, трав’яного борошна.
Всі багаторічники ділять на 2 групи:
- Бобові: люцерна, конюшина (червона, рожева, біла), лядвенець рогатий, еспарцет.
- Злакові: тимофіївка лугова, пирій безкореневищний, житняк, їжака збірна, костриця лугова, тонконіг, багаття безосте, райграс (високий, пасовищний, багатоукосний).
За типом розвитку виділяють трави озимого типу, у яких у посівний рік утворюються короткі вегетативні пагони. Лише наступного року вони переходять на генеративну стадію і починають плодоносити. До найпоширеніших представників цієї групи багаторічників відносять їжу збірну, вівсяницю лучну та очеретяну.
Культури ярого типу при безпокровному сівбі вже в перший рік життя утворюють генеративні пагони. Період яровізації проходить у літній період, тому плодоношення починається відразу. До цієї групи відносять райграс пасовищний та тимофіївку лучну.
Переваги та різновиди травосумішей для худоби
При створенні сіножатей та пасовищних угідь трави для ВРХ та інших тварин висівають у чистому вигляді та у складі травосумішей. Другий варіант дозволяє отримувати вищі врожаї кормів. Це пов’язано з тим, що під час зростання культури повніше та ефективніше використовують вологу, сонячну енергію та поживні речовини. Сіно та зелена маса містять більше вітамінів та протеїну. Це позитивно впливає на якість тваринницької продукції. При поєднанні трав підвищується посухостійкість, зимостійкість, стійкість до шкідників та хвороб.
Травосуміші прийнято класифікувати за кількома ознаками:
- За способом використання: сіножаті, пасовищні, змішані.
- За тривалістю використання: довгострокові (8-10 років), короткострокові (2-3 роки) та середньострокові (4- 6 років).
- За видовим складом: злакові, бобові, злаково-бобові, різнотравні травосуміші.
У склади травосумішей включають рослини, найбільш пристосовані до ґрунтово-кліматичних умов регіону. Так, на заплавних луках з важкосуглинистим ґрунтом краще використовувати 2-3х компонентні злакові суміші, тому що бобові культури за таких умов вже в перший рік життя випадають із травостою. Або, наприклад, конюшина рожева стійка до вимокання і добре розвивається в торф’яно-болотних грунтах. Червона конюшина в умовах підвищеної вологості та надлишку залишків, що перегнивають, може загинути.
При сінокісному використанні до складу травосумішей зазвичай включають верхові бобові та злакові трави з однаковим терміном вегетації.
та проходження фенологічних фаз. Якщо йдеться про пасовищне використання, до верхових додають низькостеблові культури, які після скошування швидко відростають та стійкі до витоптування.